Привіт! Мене звати Софія. Я студентка Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. І віднедавна я можу називати себе студенткою St. Cloud State University.
Я навчаюся в американському університеті, кампус якого розташований в Англії. Унікальність нашого кампусу в тому, що ми вчимося і живемо на базі справжнього замку. Він виконує одразу дві функції: як туристична пам’ятка і як навчальний заклад.
Протягом першого семестру моє навчання було націлене на вивчення британістики. Я вивчала історію Британії, її культуру, політику, законодавство, англійську риторику.
Спершу я дуже довго вагалась, чи варто мені йти на такий виклик, адже для чого журналістці історія Британії? Але після перших лекцій моя думка кардинально змінилася, адже мої викладачі зуміли закохати мене у свої предмети, а навчання в режимі офлайну виявилося дуже цікавим і насиченим. Більш того, за умовами навчання на одному з предметів, у нас були обов’язкові екскурсії в різні міста та села Британії, де ми відвідували історичні пам’ятки, державні установи і місця, які є знаковими. Такі екскурсії показали мені Британію з різних горизонтів і відкрили багато нової інформації. Після кожної такої екскурсії в нас були завдання.
Цього семестру я обрала собі лише профільні предмети – тобто ті, що стосуються журналістики. Наразі я вивчаю масові комунікації, фотошоп, етику в медіа та журналістські розслідування.
Мені дуже подобається те, що кожен студент може обирати предмети самостійно і нема такого як в Україні, що потрібно вчити те, що за тебе вирішив університет. Але в моєму американському університеті інакша система навчання. Для того, щоб отримати диплом треба вивчати певні «цілі». Тобто я, як журналістка, маю вивчати не лише журналістику, а й різні предмети з інших галузей на мій вибір. Наприклад, це має бути щось з точних наук, щось з природничих та соціальних. І в результаті на кожному предметі в нас навчаються люди з різних факультетів і ми всі різного віку. Це дуже круто, адже можна познайомитися з величезною кількістю людей.
Мені дуже подобається D2L – спеціальна платформа для навчання. Це щось на кшталт «Мудлу», але в рази крутіше. Там можна знайти всю інформацію по навчанню, посилання, записи лекцій та конспекти, туди ж викладач надсилає оцінки та фідбек.
Якщо говорити про відмінності навчання тут і в Україні, то для себе я виокремила наступні:
- Дискусії
Пари часто проходять в формі діалогу. Ми самі знаходимо відповідь на свої питання.
Помилятися тут не страшно. Це зовсім не означає, що ми погано засвоїли матеріал чи ще щось.
- Перевірка знань
Якщо в Україні контрольні були під час уроку, викладачі дивилися, щоб ніхто не списував, а час був лімітований, то тут часто тести дають додому на тиждень. Складаються вони з 10-15 листків, які містять різні запитання.
- Оцінки
В Україні оголошують оцінки на публіку і часом викладач ще й може прокоментувати не дуже етично, якщо результат не добрий. В Англії твої бали – лише твої. Їх знатимеш лише ти. Всі оцінки можна знайти в електронному журналі, а ще після письмових робіт викладач додає фідбек і пояснює, що було б добре покращити. Система оцінок тут така ж, як і в Україні: від 0 до 100% і потім переводять в букви, де А — найкращий бал, а F — найгірший. Але якщо в Україні ми робимо всі завдання протягом семестру і в сумі вони складають 100 балів, то тут ми можемо робити дуже багато завдань, в сумі це може бути і 200, і 300 балів, в кінці вони просто переводяться у відсотки.
- Всі завдання з сенсом
В Україні часто просять писати реферати, робити презентації в PowerPoint, які ми готуємо, аби отримати бал, не заглиблюючись в суть завдання. Тут все має своє логічне пояснення. Якщо ми пишемо якусь роботу, нам має бути цікаво.
- Поведінка
Щодо поведінки, то теж не так суворо. Чимало студентів хитається на стільці, сидять в різних позах і одягаються, як хочуть. Я не уявляю себе в Чернівцях на парі в кігурумі чи кроксах. А тут це варіант норми, бо чи впливає одяг на процес навчання? Думаю, що ні.
- Волонтерство
В нас є певна кількість годин, які ми маємо витратити на добрі справи, написати по цьому звіт і в кінці за це буде окрема оцінка. Обирати можна будь-яку сферу. Наприклад, я волонтерю в магазині книг. Туди люди приносять книги, які вже прочитали і віддають безкоштовно. Волонтери їх продають іншим людям і виручені кошти йдуть на благодійність. Це дуже крутий досвід. Так ми можемо долучитися до спільноти і зробити свій внесок в місто, де ми живемо. А ще це класна можливість познайомитися з новими людьми.
Власне пора розкривати секрети, як я потрапила на навчання сюди. Рік тому я цікавилась навчанням в Америці і записалась на безкоштовну консультацію з консультантами Education USA. Тоді мені розповіли про всі можливості і варіанти, я вирішила довчитися в Україні і вже на магістратуру вступати в Америку. Але такий шанс випав мені задовго до магістратури. Влітку мені на пошту прийшов лист і новиною про те, що американський університет оголошує стипендію для українців, і я подумала: «А чому ні?».
Ця пропозиція мене неабияк зацікавила, адже я хотіла вчитися, але не хотіла покидати Англію (на той час я вже жила в Англії), тож американський університет в Англії звучав як ідеальне комбо для мене.
Тоді я була на стажуванні в Празі і дуже швидко почала збирати документи, просила батьків в Україні допомогти з копіями і ночами заповнювала заявку. Там треба було зібрати виписки оцінок, надати підтвердження з українського університету, що я дійсно є студенткою. Також я мала надіслати підтвердження рівня мови і заповнити спеціальну форму. Наступним кроком було інтерв’ю про мою мотивацію, цілі та плани на навчання. Ще пізніше був зідзвон з представником університету і через тиждень я отримала омріяний лист: «Вітаємо! Ви стали студенткою St Cloud State University».
На щастя, я вже перебувала в Англії, оскільки приїхала сюди через війну. Тому в мене був дозвіл на проживання і я просто сіла в потяг, і приїхала з міста, де я проживала до Алніку. Мене оминули всі історії про відкриття студентської візи, тож доцільних порад тут дати не можу.
Щодо фінансування, то я навчаюсь на повній стипендії. Це означає, що мені покривається саме навчання, книги, проживання в гуртожитку і харчування в їдальні. Також я можу користуватись пральнею та бібліотекою безкоштовно.
В гуртожитку в мене є кімната, де я проживаю одна. Там є все, що потрібно: ліжко, шафи, стіл, стілець і навіть умивальник. Вікно виходить на сад і щодня вранці я прокидаюсь від співу пташок. На поверсі в нас є спільний туалет та душ. На мій подив, черг там ніколи нема. Для нашої зручності в нас є спільна кухня з духовкою, кавомашиною, мультиваркою, посудомийною машиною і всім, що лише можна уявити.
Щодо харчування, в нас цікава схема. Сніданки ми готуємо самі. Університет закуповує продукти і вони лежать в спільному холодильнику. Ми можемо брати гранолу, молоко, фрукти, яйця, робити тости. На обід і вечерю ми ходимо в їдальню і щодня там готують різні страви. Ми ніколи не знаємо, що саме ми будемо їсти, але завжди це щось цікаве і смачне. Нам готують як традиційні британські страви, так і страви інших країн. Відтак ми можемо їсти лазанью, супи, піцу та бургери, салати та рис карі. Окрім того, ми маємо доступ до нашої кухні і на вихідні готуємо собі самостійно там.
Кошти на моє навчання виділив граф міста, де знаходиться мій університет. Він вирішив підтримати українців на початку війни. Саме так я потрапила сюди і ні на секунду не шкодую.
Для себе я виокремила певні переваги навчання за кордоном:
- Досить високий рівень освіти.
- Дипломи американських університетів затребувані у всьому світі.
- Під час навчання можна вдосконалити свої знання іноземної мови.
- Навчання за кордоном передбачає нові знайомства і поява нових корисних зв’язків.
- Сам навчальний процес ніхто не нав’язує.
- Є можливість подорожувати.
В нас на кампусі відбувається багато заходів. Минулого семестру ми святкували День подяки. До нас приїхали багато професорів, президентка університету з Америки. Ми святкували разом, дякували одне одному, їли індичку і малювали пряники.
Нещодавно в нас було свято Shrove Tuesday. Це щось на кшталт Масляної в Україні. Ми грали в футбол разом з жителями міста і в кінці потрібно було стрибнути в річку і витягнути м’яч. Наша команда перемогла і в кінці всіх чекали смачні млинці.
Часто ми самі влаштовуємо собі цікаві вечори. Ми з ще однією українкою організували вечір української культури і готували борщ для всіх студентів. Після нас цю традицію підхопили інші студенти і кожен готував страви своєї країни. Дуже часто ми дивимось фільми разом, ходимо гуляти, займаємося спортом, подорожуємо і відкриваємо нові місця в Британії.
Загалом, я дуже задоволена своїм досвідом тут і не уявляю, що одного дня ця казка закінчиться і мені доведеться покинути свій другий «дім» і попрощатися з моїми новими друзями і професорами. Тому я рекомендую абсолютно всім спробувати повчитися за кордоном, незалежно, чи це повноцінне навчання, чи семестр за обміном, чи лише тиждень якихось курсів. Це унікальний досвід, який потім можна застосувати для розвитку України.
